Чому не варто дивитися художній фільм “Кіборги”

7 грудня 2017 p. в українських кінотеатрах виходить у прокат художній фільм “Кіборги” – про події в Донецькому аеропорті. Ви підете? А я ні. І ось чому.

Фільм уже був у допрем’єрному показі, і ті, хто його бачив, говорять, що він двомовний. Дехто із тих, хто подивився, стверджує, що аж до 30% московитської мови у фільмі. З субтитрами чи без – є варіянти, але це мене якраз найменше хвилює. Бо я не розумію логіки самої московитської мови в картині.

Ви в дитинстві дивилися такий радянський фільм “У пошуках капітана Ґранта”? Ану пригадайте, якою мовою там говорять француз Паганель, шотландець МакНабс, індіанці Патагонії, вождь маорі. Всі вони говорять мовою тією країни, для якої знімали (чи дублювали – бо фільм радянсько-болгарський). І ніхто від цього не помер. І Паганель не став гіршим від того, що він говорив до глядачів не французькою, а московитською чи болгарською.

Чи, наприклад, якою мовою говорять герої голівудських фільмів про давній Рим. Невже латиною? Ні. Англійською. І це логічно. Бо фільм знімається для певної аудиторії (а для іншої аудиторії дублюється її мовою). І нікого не бентежить англомовний Калігула чи Нерон.

А от в Україні бентежить. Я чудово пам’ятаю, як після виходу на екрани (на ICTV, здається) дубльованого українською бразильського серіалу “Дона Бейжа” люди сміялися не тільки із фрази “ти маєш рацію” (гиги, рацію він має, мабуть, з кимось перемовлятися по тій рації буде), а і з того, що “негри українською говорять”. Тобто Жануарія з “Рабині Ізаури”, яка на весь Союз говорила московитською – не бентежила нікого. Це сприймалося як належне. А от бразиліянка, яка в ефірі українського телеканалу говорить у художньому фільмі українською – це щось страшне, смішне і тупе.

Здавалося, українці (і навіть украинцы) цим уже перехворіли. Але ж ні. Виходить “Дзідзьо контрабас” – і там незрозуміло навіщо одна героїня говорить московитською. Тобто зрозуміло – бо вона, судячи з прізвища, родичка того, хто дає гроші/контролює процес. Ну то хай зіграє, значить – вирішує цей хтось. І пофіг, що там ця московитська – як корові сідло.

Але то легкий розважальний фільм, низове кіно. А тут – серйозна стрічка, яка цілком може стати якоюсь віхою, якимось знаковим моментом і таке інше. Питається – навіщо в цьому фільмі московитська мова? Щоби що? Достовірність показати? Зніміть документальне кіно, там від цієї мови нікуди буде дітися, бо якась частина воїнів дійсно говорить московитською.

В художньому фільмі навіщо? Згадайте хоча б Лукаса, який наплював на достовірність в “Зоряних війнах” – історію із звуками у вакуумі. Нереалістично? Так. Але він не те знімав. А ви що зняли? Фільм-епос України? Чи що?

Полімовність припустима у художніх творах, так. Як у “За двома зайцями” – із певною стилістичною метою. А яка у “Кіборгах” стилістична мета? І ще одне. Фільм цей не зникне після прокату в кінотеатрах. Він буде на ТБ, на торентах, житиме роки, десятиліття. Ми начебто збираємося будувати, ба більше, уже будуємо україномовний простір – квоти на радіо, закони розробляються про тотальний ужиток української мови у суспільному просторі. От через 10, 20, 30 років люди, які будуть дивитися цей фільм – навіщо їм буде зовсім чужа їм мова? Навіщо ви тягнете цей мотлох у майбутнє?

Чи для нащадків переозвучимо, ге? Так тоді це нічим не відрізняється від україномовного, який у розмові із жителем Донбасу (а то й Києва) переходить на московитську. Це точно так само тупо.

Між іншим, у 90-х роках ті рідкісні українські фільми, на які таки нашкрібали грошей – вони були україномовними. Подивіться “Вперед за скарбами гетьмана” – він україномовний. Там тільки Горбачов і Єльцин московитомовні – якраз зі стилістичною метою. А всі українські чиновники і правоохоронці – які і зараз в Києві більшою мірою московитомовні, а тоді, 1992-го, і поготів – говорять у фільмі українською. І не тільки в цьому фільмі так. Тому, що тоді, напевно, розуміли – будуємо Україну, значить, мовний простір має бути український. Навіть якщо це, як звук у Лукаса, йде в розріз реальності. Бо художнє кіно і реальність – це різні речі. Ви бачили фільми про середньовіччя – будь-чийого виробництва? Там же усе брехня. Починаючи від рівненьких біленьких зубів у всіх героїв. І нічого. Якось ми дивимося всі ті фільми із акторками формату 90-60-90, хоча звісно що тоді таких параметрів і близько не було. Але ж вас це не бентежить, правда? Ви навіть не задумуєтесь над цим.

То чому ми повинні задумуватися над московитською мовою в українському кіно? З якою метою все це зроблено? Повторюся, мені, як Лукасу, не потрібна реалістичність і 100%-ва відповідність чомусь там у художній стрічці. В “Сімпсонах” он взагалі персонажі майже 30 років не ростуть і не старіють, хоча світ навколо змінюється. Чи ж “Кіборги” стануть гіршими від того, що там ніхто (крім, хіба що, полоненого московита) не говоритиме московитською?

Це все, любі мої, від нерозуміння суті процесів, які відбуваються чи мають відбуватися в Україні. І саме через те, що автори фільму цього не розуміють, я не піду на “Кіборгів”. Бо я хочу платити за українське україномовне кіно (якісне, звісно ж, але тут – і тільки тут – я даю попуск, зважаючи на те, що індустрія поки що лише стартує по-справжньому). А оце безглуздя, породжене імперським русифікаторством, безглуздя, яке навіщось тягнеться у майбутнє – я не розумію. І не зрозумію.

Але я розумію, що ці 30% московитської мови в українському фільмі – вони просто перекреслюють все те, що зроблене, робиться і планується робити в Україні для повернення природнього, україномовного публічного простору.

UPD. А ось і відгуки тих, хто вже сходив і побачив, почали з’являтися. Читайте тут:

“Кіборги”. Враження людини, яка сходила в кіно

Що ж, я на “Кіборгів” не пішов, мою думку можете ігнорувати. А ось враження людини, яка їх подивилася.
Повністю пост можете прочитати за цим лінком. Я ж зацитую лише кілька абзаців, які стосуються “моєї”, мовної теми.

“З мого особистого враження російської та української мови у “наших” персонажів приблизно порівну (вороги там з’являються лише в трьох сценах і на кілька хвилин, з ними й так все зрозуміло), але вони дуже талановито скомбіновані – майже всі репліки українською припадають на дві сцени в середній третині фільму, все інше розмазане тонким шаром по іншому фільму зі значною перевагою російської в сцені: слово українською – фраза російською, фраза українською – всі інші говорять російською. В результаті створюється враження, що російської значно більше, хоча її з українською десь порівну”.

Але навіть не це мене найбільше вразило. Ось іще одна цитата:

“Російськомовні персонажі – принципово російськомовні, за весь фільм вони не скажуть українською жодного слова, окрім підспівування пісні. Україномовні ж переходять на російську, коли треба та цитують дітям на пам’ять Пушкіна (націоналіст “Серпень”, щоб допомогти здати доньці домашнє завдання з російської мови)”.

Я вже думав, що прізвище “Пушкін” давно і упевнено перестало бути актуальним для українського культпростору. Аж ні, виявляється, воно настільки значиме, що треба його і у нове художнє кіно тягнути.

Про те, що московитомовні принципово московитомовні, а україномовні легко переходять на московитську. Ви зараз мені скажете – “так воно ж так і є насправді”. Ну є, так. І? Ви не розумієте, що це – наслідок колоніального минулого? Що це сформувалося з тих самих причин, проти яких Україна зараз і воює – на Донбасі, на дипломатичному фронті і т. ін.?

То навіщо цей наслідок, цю родиму пляму колоніального минулого тягнути у майбутнє? Ви можете пояснити? Бо так було? Так колись і без мобільних, інтернету і карток “Привату” – було. Але чомусь всі аж бігом повідомлялися від старого життя і запросто, із задоволенням освоїли нові, зручніші реалії. А із мовою не виходить – обов’язково треба нагадати, що ми колишня (?) колонія, всього лиш провінція імперії.

Замість того, щоб робити і програмувати (фільм, простір, суспільство) у формат ЯК МАЄ БУТИ – ми все ще уперто, як любителі пороздирати старі рани у вигляді Берестечка, тягнемо і тягнемо за собою формат ЯК БУЛО І ПОКИ ЩО Є. Поки що? Та як вся ця двомовна шизофренія буде тривати – нікуди московитська мова не дінеться. “Ми з мамою під пам’ятником Леніну гуляли і морозиво їли – хай стоїть”. Але пам’ятник взяв і скинув. З мовою так не вийде. Потрібна важка і довга робота – держави, суспільства. А подібні речі цю роботу просто перекреслюють.

Володимир Миленко

Джерело:  https://vmylenko.com