Три роки війни і революційне протистояння негативно позначилися на рівні життя населення. Ціни на всі товари зросли в десятки разів. Зокрема, у Києві з липня 1914 р. до жовтня 1918 р. – у 26 разів. Набір із 88 товарів першої необхідності на початку війни коштував 235 крб, а наприкінці – 6314 крб. Влітку 1918 р. пара черевиків у Києві коштувала 100 крб, а двома роками пізніше у Кам’янці – 25 тис. крб. Зарплата не встигала за ростом інфляції. Найбільше потерпали державні службовці й робітники.
Протягом чотирьох років революції в обігу були різні гроші, векселі, розписки, купони. Готівки катастрофічно бракувало, що змушувало міста, приміром Житомир або Одесу, друкувати власні гроші. Протягом 1918-1920 р. 69 містечок, половина з яких – на Поділлі й Волині, та понад 80 інституцій, включно із місцевими банками, міськими радами, заводами, друкували власні обмінні знаки. На кінець 1920-го в Україні використовували понад 20 валют, обмінні курси яких постійно змінювалися.
Із 1919 р. товари першої необхідності в містах розподіляли за спеціальними картками. В осінньо-зимовий період загострювався дефіцит палива, ціни на вугілля і дрова зростали в рази. Центрами міського життя були базари, де тисячі людей намагалися купити, продати, обміняти. Зважаючи на різкі коливання валют, частина населення надавала перевагу бартеру: селяни обмінювали вирощене на дефіцитні промислові товари. Наприклад, 1918 р. один з учительських кооперативів на Київщині продав селянам 13 найменувань книг тиражем 3500 примірників за 328 кг борошна, 164 кг цукру, 164 кг вівсянки і 5 кг смальцю.
Революція не тільки дарувала свободу, а й створювала вакуум влади, який не вдавалося заповнити жодній із політичних сил. Серед обивателів ширилась непевність, важко було зрозуміти, в чиїх руках влада. Приміром, після зречення Павла Скоропадського Катеринослав (нині – Дніпро) окупували одночасно всі учасники конфлікту: “білі”, німецькі війська, “червоні”, армія Директорії та місцеві загони самооборони. Упродовж революції окремі міста, наприклад, Шепетівка на Хмельниччині, переходили з рук у руки до 20 разів.
Ритм життя міста і села суттєво відрізнявся: населення сіл, віддалених від залізниць та головних шляхів, де часто не було телеграфів, а преса доходила з перебоями, революційні події хвилювали значно менше, ніж столичного обивателя. Частина селян залишалася байдужою до революційних перипетій, продовжуючи вести традиційний уклад життя. Їхній головний і часто єдиний інтерес становила земля. Тому вони готові були підтримати ту владу, яка запропонує найпривабливіший спосіб розв’язання земельного питання.
Джерело: memory.gov.ua