Мінські домовленості і знищення націоналістичного руху

Посилення репресій проти українських націоналістів здивує лише наївного. І лише сліпий не помітить їхню планомірність. За рік існування режиму Порошенка за ґрати було кинуто більше патріотів, аніж за усі роки правління Януковича. І те, що зараз репресії лише посилюються, є цілком закономірним явищем.

Звісно, максимальне послаблення націоналістичного руху надзвичайно важливе для режиму внутрішньої окупації. Але річ не лише в цьому. Порошенківський режим поки що міг би просто намагатися тримати націоналістичний рух у певних рамках. Проте, як бачимо, з лютого-березня цього року режим посилив протидію націоналістам. Цілком очевидно, що його до цього штовхають із-закордону.

В середині лютого 2015 року відбувся Мінськ-2. В ході мінських договорняків був підписаний так званий “Комплекс заходів по реалізації Мінських домовленостей”. Якщо не полінуватися почитати цей документ, ми знайдемо там пункт 10, яким передбачалося “роззброєння всіх незаконних груп”. Враховуючи те, що Мінськ-2 був капітуляцією української сторони, неважко здогадатися, що під цим пунктом ішлося передусім про ліквідацію “не легалізованих” добровольчих формувань — Добровольчого Українського Корпусу та батальйону “ОУН”. І в Києві, і в Москві розуміли, що “непідконтрольні” добровольці не будуть мовчки дивитися за здачею території і суверенітету.

“Комплекс заходів по реалізації Мінських домовленостей” — не таємниця, він знаходиться у вільному доступу. Але і в ньому чорним по білому були прописані не дуже радісні перспективи. Що ж тоді говорити про негласні договорняки, які так чи інакше мали місце у Мінську?

Відразу ж після Мінська-2 чимало тверезо мислячих людей почали очікувати наступу на добровольчий рух. Прогнози доволі швидко почали стверджуватися.

В березні режим Порошенка доклав максимум зусиль, аби витіснити добровольців із фронту, насамперед із Пісків. У квітні бійці “Правого сектора” усе ж вийшли з Пісків. Лише окремі групи “напівлегально” продовжували діяти поблизу Донецька. Що ж стосується сектору М, то в Широкине бійці ПС були змушені їхати під чужими шевронами.

Наприкінці квітня відбулося блокування бази 5-го бату ДУК. Цей захід, щоправда, користі владі не приніс. Навпаки, ПС нічим не поступився, натомість показавши, що має дуже високий рівень підтримки у суспільстві. Влада це врахувала і замість силового протистояння збільшила власні зусилля, спрямовані на інформаційну дискредитацію ПС і добровольчого руху загалом. Паралельно посилилася оперативна робота проти ПС збоку міліції.

Далі були події в Мукачеві. Більш за все інцидент із конфліктом між націоналістами та представниками проросійського криміналітету був зрежисований на вищих щаблях у Києві.

Після подій 31 серпня під тиск з боку режиму потрапила “Свобода”.

Днями репресії проти націоналістів розпочалися в Одесі. Поступають “тривожні дзвіночки” із інших областей.

З усього вище сказаного можна зробити висновок про висхідну динаміку тиску репресивного апарату режиму проти націоналістів.

Причому тиск стає тотальним. Під нього однаково потрапляють і “несистемний” “Правий сектор”, і “системна” “Свобода”, і маргінальні за чисельністю молодіжні середовища.

Не варто дивуватися, що Порошенко не виконує обіцянки, дані перед виборами електорату. В межах нинішньої системи народ — це натовп лохів, яких потрібно “розводити”, аби “косити капусту”. За такими правилами живе більша частина політиків, яких пересічний обиватель кожного дня бачить по телевізору. Але обіцянки, дані Москві та Брюсселю Порошенко виконує, а тому і “Мінстець”, і репресивний апарат будуть посилювати власні зусилля, спрямовані на знищення націоналістичного руху.

На цьому тлі стає зрозумілою безальтернативність радикалізації боротьби. Лише революційна боротьби збереже націоналістичний рух і лише революційна боротьба втілить націоналістичні ідеали в життя.

Іван Солодовник

Джерело: http://banderivets.org.ua/minski-domovlenosti-i-znyschennya-natsionalistychnogo-ruhu.html

Related posts