Проукраїнську науку, американський диплом і Екваторіальну Гвінею

Закінчивши аспірантуру у США, я зробив крок, якого від мене ніхто не сподівався. Я повернувся в Україну. Думав, що з дипломом одного з найкращих американських університетів мені вдасться без проблем влаштуватись на роботу і, зрештою, знайти своє щастя на рідній землі. “Свята простота”,- як казав Ян Гус. Виявилось, тут нікому не потрібні ні я, ні мій диплом. Ба, в Україні його навіть не визнають.

Диплом, отриманий у Екваторіальній Гвінеї визнають, а у США – ні. І хоча аспірантура в США триває в середньому на два роки довше, а матеріальне забезпечення набагато краще, ніж в Україні, для затвердження американського диплому потрібно створити спеціальнукомісію і, фактично, відбути повторний захист. Люди, які через це пройшли, кажуть, що процес потребує чималих зусиль (і фінансів) і триває приблизно півроку.

І навіть на це я був готовий піти, якби вдалося знайти тут бодай якусь стартову життєву позицію. Готовий був працювати навіть на півставки. Однак, пропонуючи себе керівникам різних навчальних закладів, незмінно чув ту саму відповідь: “Я не можу взяти людину з вулиці. Мені своїм нічим платити”, хоча часто “свої” вже давно перевищили пенсійний вік. Інколи казали прямо: “Лектор, який читає цей предмет, уже дуже похилого віку. Коли помре, я дам тобі знати”. А тоді неодмінно пояснювали, що треба було мені лишатись в Америці, нічого доброго я тут не знайду. Таке відчуття, що мене буквально виштовхували з країни, на благо якої хотів би працювати. І вже зовсім сумно було, коли “втаємничені” пояснювали, що не треба себе “надто розхвалювати”, наприклад, казати, що вільно володію англійською, бо роботодавці боятимуться, що я займу їхнє місце!

Що ж, більше нікому боятись не треба: тепер я працюю науковцем у Чеській академії наук. Порівняно з українською епопеєю, потрапити туди було досить легко (якщо не брати до уваги особливі вимоги чеського посольства ‒ але то вже інша історія). Знайшовши в інтернеті лабораторію, яка мене зацікавила, я написав її керівничці, надіслав своє резюме і коротко описав, чим саме можу бути корисним. Поговоривши зі мною по телефону, професорка сказала, коли можу почати роботу і попросила надіслати копію мого диплома. Натомість, я невдовзі отримав запрошення та решту необхідних документів.

У Чехії я працюю в галузі нейробіології і молекулярної біології. Мені виділили робоче місце з найсучаснішим комп’ютером і невелику кімнату з установкою для електрофізіологічних експериментів (в Україні мені б довелося складати її своїми руками). Оселили в дешевому помешканні на території академії (першого місяця узагалі нічого не треба було платити). Тобто в Європі людей, які здобули освіту в країні найкращих університетів світу, визнають і шанують.

А в Україні досі не визнають дипломи, отримані у США та більшості держав Європи. Наші наукові керівники бояться конкуренції з боку молодих учених із західною освітою.

Зате існує договір про взаємне визнання дипломів між Україною та Екваторіальною Гвінеєю. Я завжди наводив цю країну як символ несправедливості, адже там є тільки один університет, який відкрили лише 15 років тому. 2004-го Теодоро Обіанг Нгема Мбасого зустрічався з Леонідом Кучмою. Як наслідок, підписали договір про співробітництво, взаємне визнання дипломів, а ще домовилися про постачання туди Україною зброї.

Гвінейському президентові потрібна була зброя, бо за 31 рік його керівництва країна з найбагатшої на континенті (перед здобуттям незалежності) перетворилась в одну з найбідніших. Мбасого стабільно потрапляє у рейтинги “найжорстокіших диктаторів світу”. Свобода слова знищена докорінно, опозиціонери або вбиті, або ув’язнені. Дійшло до того, що президента проголосили богом, а ще кажуть про його схильність до канібалізму. І, попри все те, Україна беззастережно визнає дипломи гвінейських студентів, але не визнає українських студентів із дипломами найкращих американських університетів.

Українським президентам, видається, не потрібні українські дипломовані науковці з якісною освітою, здобутою на Заході. Як на мене, це може означати, що незабаром їм потрібна буде зброя. Як Мбасого.

Із пошаною ‒ Павло Кузик, науковець

Довідка про автора:

Павло Кузик
Рік народження ‒ 1979, українець.
2001 року закінчив із відзнакою біологічний факультет національного університету імені Івана Франка у Львові (Україна).
У 2001 ‒ 2002 роках стажувався в університеті Еморі, Атланта, США.
У 2003 ‒ 2008 роках в університеті Флориди, Гейнсвіл-Сан-Августин (США), здобув кваліфікацію доктора наук (PhD) у нейробіології, молекулярній біології.
З 2010 року ‒ постдокторант Чеської академії наук в Інституті фізіології.

Джерело: Експрес online, 24.03.2011 23:40