Відроджена революцією Україна стикнулася з небезпеками. Через неї пролягав Східний фронт Першої світової війни. Кілька старих і нових держав сперечалися за те, де будуть їхні кордони. Ситуацію обтяжував революційний хаос: з’явилися сотні озброєних формувань різного політичного спрямування. З часу появи УНР мусила боронитися від численних і сильних ворогів.
Конфлікт із радянською Росією почався одразу після жовтневого перевороту в Петрограді. У грудні 1917 р. після невдалих спроб захопити владу в Києві через заколот і з’їзд рад, більшовики розв’язали проти УНР війну. Українці стримували ворога під Крутами, билися на вулицях Одеси і Києва, захищали евакуйований на Волинь уряд. Завдяки допомозі союзних Німеччини та Австро-Угорщини, українські війська вигнали «червоних» окупантів з усієї країни, зокрема з Донбасу та Криму. А 12 червня 1918 р. Українська Держава та більшовицька Росія підписали прелімінарний мир.
Друга українсько-радянська війна почалася у грудні 1918 р. Російські більшовицькі війська без оголошення війни почали наступ вглиб УНР. Гіркі поразки і відступи чергувалися зі стійкою обороною та стрімкими контрнаступами. Об’єднання наддніпрянської та галицької армій стало запорукою походу на Київ та Одесу, що завершився визволенням української столиці 31 серпня 1919 р. Наступного року українці повторили наступ на Київ разом із польським військом. Під Замостям українські вояки – 4-та стрілецька дивізія Марка Безручка – стримувала наступ на Польщу кінноти Будьонного.
Доводилося воювати також із прихильниками «єдиної та неділимої» Росії. Лідер білого руху Антон Денікін не визнавав національних прав українців. Замість укласти з УНР союз для боротьби з більшовиками, у вересні 1919 р. денікінці почали з нею війну. Затиснута з усіх боків ворогами, українська армія не капітулювала, а вирушила у героїчний Перший зимовий похід денікінськими та більшовицькими тилами. За п’ять місяців партизанського рейду армія пройшла 2,5 тис. км, провела чимало переможних боїв і зрештою долучилася до польських союзників у травні 1920 р.
Відносини з Варшавою теж не були безхмарні. Протягом листопада 1918 – липня 1919 р. у Галичині тривала українсько-польська війна, що мала відголоски й на Волині. Перед тим як остаточно відступити на схід, у червні 1919 р. Галицька Армія провела блискучу Чортківську офензиву. Щоб визволити Львів, забракло лише набоїв.
Восени 1920 р. залишена напризволяще союзником армія УНР ще понад місяць самотужки тримала фронт проти більшовиків на Поділлі. 21 листопада 1920 р. під тиском значних сил противника вона мусила відступити за Збруч. Так завершився період боротьби регулярних збройних сил за незалежність України.
“Армія відчула, що маса дивиться на неї як на свою оружну силу – крім назви «петлюрівці» часто-густо можна вже було чути «українці», «наше військо», бо, зрештою не було вже родини, яка б так чи інакше не була зв’язана з військом: той загинув у наших лавах від ворожої кулі, той покалічений перебував як інвалід удома, немало було таких вояків, яких доля була цілком невідома і т.п. На крові та сльозах зміцнялась козацька і селянська думка – прокльони і заклики до помсти змішувались із салютаційними сальвами та співом гімну «Ще не вмерла Україна». Нарешті українська мова, що все лунала у війську, єднала його з суспільством”
Михайло Омелянович-Павленко. “Спогади командарма 1917-1920.”
Джерело: memory.gov.ua
Джерело: memory.gov.ua